«Бульварна тематика водевілю кінця дев'ятнадцятого століття інаших днів»

Встановлення культурно-ідеологічної домінанти певної епохи можливе не лише
крізь призму ретроспективного погляду історії, але й шляхом аналізу превалюючих кодів
мистецтва, при чому не елітарного спрямування для обраних, а масового, що охоплює
значний сектор і акумулює в собі злободенні реалії та найактуальніші теми у відповідний
період. Масове мистецтво займає лімінальну позицію - між мистецтвом високохудожнім у
вузькому розумінні та так званим мистецтвом «з малої літери», створюючи щось на
кшталт містку від мистецтва до народу: це не є «мистецтво заради мистецтва». Насьогодні
масова культура надзвичайно комерціалізована та політично заангажована, що стає цілком
очевидно при дослідженні сучасних текстів чи кінематографу: створюється враження
накладання фрагментів суб'єктивно представленої реальності, «нафаршованих»
хитромудрим сплетінням конфліктів з набором різноманітних соціотипів на ряд шаблонів
з незначними варіаціями, продиктованих метою «вигідно продати»: ось і вся креативність.
Сучасні серіали, як правило, набувають вигляду заплутаного, але примітивного
лабіринту, який веде глядачів у глухий кут невиправданою циклічністю та часовою
розтягненістю нарації та подієвості. Вони часто перебувають у стагнації, зависаючи у
часовому відношенні, так що часто плин реального життя значно випереджує «в'язкий
аморфний кисіль», який подається у мильних операх. Протримавши глядача у напрузі, в
очікуванні вибуху і сенсації добрих два роки, творці серіалу згущують скандальні
подробиці та кардинальні зміни наприкінці, що одна за одною вилітають швидким
пострілом, залишаючи розчарування у душі, гіркий присмак обману. Бульварний театр,
що зародився у дев'ятнадцятому столітті, став базисом для сучасних телесеріалів, звісно
не без відповідних модифікацій відповідно до наявної культурної парадигми,
трансформувавшись у «мистецтво суто розважальне, мистецтво розважати не надто
інтелектуальними засобами, що збереглися від мелодраматичного походження»*,
нівелюючи аксіологічну функцію мистецтва як видовища для інтелекту.
Що ж відбувалося на онтологічній сцені кінця дев'ятнадцятого століття і що
змінилося на початку третього тисячоліття? Для компаративного аналізу розглянемо
художній фільм «За двома зайцями» і серію російського серіалу «Бальзаківській вік, або
Всі чоловіки сво...», виявивши характерні стереотипи і штампи для визначення
відмінностей світоглядної серцевини у межах 100 років.
«За двома зайцями» апелює до театру буденності, що акцентує побутові форми
поведінки, які розглядаються під кутом як семіотичного, так і соціологічного методу, який
передбачає розгляд усіх соціальних явищ як артефактів культури. Буденність постає як
культурна цінність. «Зображення буднів нижчих верств населення дає змогу заповнити
прогалину між «великою» історією, тобто історією особистостей, та «низькою», але
промовистою і неприхованою історією простих «маленьких» людей «без права голосу».
(Це історія, реабілітована ментальністю, матеріальним світом, щоденним життям»^
У тематичному плані фільм «За двома зайцями» на основі монтажу тривіальних моментів
реальності та особливостей мовної культури персонажів відтворює щоденні переживання,
епоху, ідеологію. В формальному аспекті архітектоніка діалогів гранично спрощена:
наявні синтаксичні структури та семантичні недоречності є індикаторами низького
інтелектуального рівня дійових осіб, що є соціально детермінованим для людей,
«засмоктаних середовищем» (одна територія, однакові прислів 'я, псевдо елегантні
конструкції фраз тощо).* Мовці-субєкти репрезентують вербальну неспроможність, їх
мовлення набуває анекдотичного звучання: пересипане ненавмисними оказіональними
каламбурами, типовими фразами з мовленнєвої субкультури (готовими мовними
формулами, цитатами з фольклору типу «Зустрічають по одежі»), спостерігається бідність
лексикону та суржик, низький рівень ерудиції, афазійні розлади. На фонетичному рівні
мовна «гра» доповнюється неправильним вживанням, перестановкою складів та
використанням зайвих вставних звуків («палікмахер», «хфасон» тощо). Отже, ми бачимо,
як відбивається «ярлик» представника нижчого прошарку на діючих персонажів. На
стилістичному рівні відбуваються порушення рольових стереотипів та стильових норм.
Голохвастов, чия життєва позиція редукується до бажання вибитися «із бруду в князі»,
намагається видати себе за заможного власника салонів, вмикаючи свою «харизму», щоб
причарувати не надто вибагливу Проньку. При цьому він недоречно вставляє фрази, які
йому здаються вкрай шляхетними і оригінальними: виходить вкрай кумедно.
Персонажі виступають уособленням певного суспільного типу з арсеналом
взаємозумовлених домінантних рис. Так, Голохвастов в усіх проявах показаний як
насмішник, зухвалий фантазер, хвастун, фат, сноб, в дійсності - як невдаха, що нездатний
до самокритики та адекватної самооцінки. Проня в свою чергу втілює антиідеал жінки:
невишукана, недолуга, невихована, обмежена.
Дійсність передається шляхом показу правдивих актів, які, однак, дуже
театралізовані і висміяні (іронічно-тверезий оптимізм без ілюзій передбачає скептичний
погляд без будь-якої патетики). Гіпертрофована, травестована обробка реальності
виступає ідейним гарантом усвідомлення розриву між тим, що зображується, та
суб'єктивним способом цього зображення.
Серіал «Бальзаківський вік» тяжіє до бульварної тематики у дусі модних тенденцій
в контексті пануючого тілоцентризму, звідси і теми (гендерні непорозуміння, перверсії,
життя гедоністичного ґатунку, вишуканий стиль життя, еротика без маскування,
екстеріоризація інтимних моментів, не/завуальований меркантилізм). Перший
маніпулятивний трюк - це провокаційна інтригуючи назва, яка чіпляє глядачів і натякає
на зняття табу на заборонні теми (ремінісценція, інтертекст до фабульної канви серіалу
«Секс і місто»). Але з моєї точки зору наша версія перевершила американську і виявилася
достатньо якісною і дотепною. В даному випадку спрацьовують розрізнення в менталітеті
народів, що і спричинили множинність поглядів на одні і ті самі проблеми, наближаючись
до усталених уявлень, що склалися внаслідок локально зумовлених культурних
особливостей. Серіалу «Бальзаківський вік» притаманний динамізм, що проявляється на
наступних рівнях: сюжетному (несподівані повороти дії, хоча і передбачувані, подання
історій чотирьох героїнь), внутрішньому/психологічному (часті зміни внутрішнього стану
героїнь, нестабільність настроїв), філософському (мотив відчуження й ескейпізму у
цинічному та «засоціологізованому» світі, де править примат грошей, влади і престижу).
Цікавим є те, що серіал можна дивитися з будь-якої серії, хоч вони і пов'язані єдиною
сюжетною лінією, проте кожна з них містить певні тематичні міні-епізоди. Чотири
подружки, жительки великого міста, такі собі емансіпе (на перший погляд) з різними
життєвими поглядами прагнуть до самореалізації (особливо у приватному житті): «Життя
- це потік становлення» (Ніцше). В сучасній інтерпретації самоактуалізація героїнь
спрямована на пошук гідного партнера; кар'єра, шопоголизм, кидання у крайнощі
розглядаються як форми сублімації цього підсвідомого бажання, як спосіб відволіктися
від ідеї-фікс. Подання різних ракурсів чотирьох героїнь, їх постійних рефлексій дозволяє
глядачеві зайняти певну позицію - схвалення чи критики тих чи інших дій.
Творці серіалу «володіють мистецтвом пристосування до модних смаків і вводять
теми, що виглядають злободенними»*. Сексуальна акцентуація, «оголення» життя,
викриття пікантних подробиць (синтез природного і скандального) у гротесково-іронічній
формі надають тілу самоцінного статусу. Тіло-канон, що пропагується рекламою в епоху
пластичних операцій, бажання дооформлений власної зовнішності та ідентичності як
такої спричиняє помітні зсуви у свідомості сучасної людини - все це свідчить про
орієнтацію на гарну обгортку, видимість (здаватись vs. бути). Гламурна мішура як must-
have сучасної жінки, культ якої породжений консьюмеризмом, насправді є лише
симулякром: фінансово забезпечені героїні не можуть заповнити душевну пустоту речами.
Розвінчання стосунків між чоловіком і жінкою, егоцентризм людини відбивають стан
«інфляції» почуттів, алогічність сучасного світу.
Таким чином, проаналізувавши художній фільм «За двома зайцями» та телесеріал
«Бальзаківський вік», ми дослідили ідеологічний дискурс через масову продукцію. У
третьому тисячолітті інновації у зв'язку з розвитком інформаційних технологій та появою
інших раніше невідомих конструктів змінює і коло проблем, навколо яких обертається
».
світ. Сучасна урбанізована, технізована цивілізація провокує появу нових тем. Візуальне
екранне мистецтво зумовлює перехід від вербальності до яскравого зорового образу, який
закидає людину у світ ілюзій. «Інтимізація» мистецтва десакралізує вічні цінності. Це
пастка, яка є пультом управління масовим глядачем. Альтернативне культурне становище,
що склалося у наш час, не дає справжніх естетичних та етичних орієнтирів, пропонуючи
штучність і декоративність...

студентка 305 групи
факультету німецької мови
Міхаль Лілія